Гіперактивна дитина: особливості поведінки та виховання

         Під гіперактивністю прийнято розуміти занадто неспокійну фізичну і розумову  активність у дітей, коли  збудження  переважає над гальмуванням.

Лікарі  вважають, що гіперактивність є наслідком дуже незначного ураження мозку, яке не визначається діагностичними тестами.

        Ознаки гіперактивності виявляються у дитини вже в ранньому віці. Піки прояву гіперактивності співпадають з піками психомовного розвитку: в 1-2 роки, 3 роки, 6-7 років.

Найяскравіше гіперактивність проявляється у дітей в старшому дошкільному і молодшому шкільному віці. У цей період здійснюється перехід до ведучої - учбової діяльності і в зв'язку з цим збільшуються інтелектуальні навантаження: від дітей потрібні уміння концентрувати увагу на тривалішому відрізку часу, доводити розпочату справу до кінця, добиватися певного результату. Саме в умовах тривалої  і систематичної діяльності гіперактивність заявляє про себе дуже переконливо. Батьки раптом виявляють багаточисельні негативні наслідки непосидючості, неорганізованості, надмірної рухливості свого малюка і, стурбовані цим, шукають контактів з психологом.

Портрет гіперактивної дитини

Такій дитині важко тривалий час сидіти нерухомо, не вовтузитись, не розмовляти. Вона довго готується розпочинати будь яке завдання, часто відволікається. Після кількох зауважень або вимог намагається повернутися до незакінченої роботи, але знову щось стороннє привертає її увагу. Постійні окрики, погрози, покарання не поліпшують її поводження, а подеколи стають джерелами нових конфліктів. Крім того, такі форми впливу можуть сприяти формуванню у дитини негативних рис характеру. У результаті страждають усі: і дитина, і дорослі, і діти, з якими вона спілкується.

Часто дитина зацікавлена, але не послідовна у своєму інтересі. Вона все слухає, виконує, але з - за неорганізованості дій її знання не формуються у досвід. Міркування, висновки поверхневі, оскільки пізнавальний інтерес задовольняється першою почутою інформацією без спроби осмислити значення описуваного явища або поняття.

Дитина часто діє, не замислюючись про наслідки. Поганого в собі не помічає, покарання для неї незаслужена несправедливість. Часто ображається, але про образи швидко забуває. Гіперактивні діти часто зачіпають і впускають різні предмети, штовхають однолітків. У них погана координація або недостатній м'язовий контроль. Вони часто є джерелом різних конфліктів, бійок і просто непорозумінь.

Характерною рисою розумової діяльності гіперактивних дітей є циклічність. Діти можуть працювати продуктивно 5 - 15 хвилин, а потім 3-7 хвилин мозок відпочиває, накопичує енергію для наступного циклу. У цей момент дитина відволікається і не реагує на педагога. Напружена розумова діяльність швидко втомлює їх і «вимикає», діти не можуть зберігати розумову працездатність до кінця робочого дня, хоча фізично активними залишаються до самого вечора. У гіперактивних дітей недостатньо сформовані навички інтелектуальної діяльності.

У зрілому віці ознаки гіперактивності зникають лише у 30% таких дітей, але порівняно з іншими людьми більшість із них усе ще зазнають труднощів у сфері міжособистісних і професійних взаємин.

Поради вихователям щодо роботи з гіперактивними дітьми:

• не порівнювати дитину з іншими, а тільки із самим собою;
• давати короткі, чіткі інструкції;
• повторювати завдання спокійним тоном, не робити зауважень;
• підтримувати дитину, бути терплячими;
• використовувати зоровий, тактильний контакт, хвалити дитину, коли сидить спокійно;
• змінювати види діяльності, давати змогу рухатися, створювати ситуації успіху, підтримувати контакт із батьками;
• корисними є пальчикові ігри, робота з піском, з водою, з глиною;
• створюйте ситуації, у яких дитина може продемонструвати свої сильні сторони;
• заохочуйте позитивні вчинки дитини;
• будуйте процес навчання та виховання на позитивних емоціях;
• навчайте дитину необхідних соціальних норм і навичок спілкування;
• регулюйте взаємини дитини з однолітками;
• пояснюйте батькам і оточуючим, що позитивні зміни відбуваються не відразу, а через деякий час, а поліпшення стану дитини залежить не тільки від спеціального лікування (медикаментозної терапії), але й від спокійного й поміркованого ставлення до неї.